Ви – батьки. Перші сумніви та переживання

Ви приїхали додому (малюк – в автокріслі!), у вас є все необхідне на перший час, щоб було комфортно. Вдома трохи лячно, бо медперсоналу поруч цілодобово немає, але й затишно, бо нарешті ваша родина разом без сторонніх людей.

Вагітність – фізіологічний, але непростий процес. Для того, щоб пройти його легшим чином, під час очікування жінками керує прогестерон. В його впливі все ввижається райдужним та легким. По народженню дитини головними “модераторами” стають окситоцин та пролактин, необхідні для скорочення матки, лактації та післяпологової перебудови організму. Корисні, необхідні, вони, на жаль, сприяють емоційним “гойдалкам”. Тож навіть найспокійніші, найвитриваліші дівчата можуть розридатись чи розкричатись через різке слово. Або взагалі на рівному місці.

В інформаційному просторі ви багато знайдете історій про те, що від першого погляду та крику своєї дитини батьки відчули що це найкраща, найулюбленіша дитина у світі та сенс їх життя.

На практиці після пологів, особливо непростих, буває що єдина емоція мами – втома та вдячність за те, що все закінчилось. Іноді може додатись спалах злості на партнера, правда частіше то під час перейм… дуже рідко буває страх та образа на дитину. Не лякайтесь. Справедливості заради – все ж частіше дівчата відчувають ейфорію, гордість – я зробила найголовнішу річ у своєму житті, я можу все! Просто потрібно розуміти що і ті, і ті відчуття нормальні. І собі потрібно дати час, щоб розібратись та заспокоїтись. головне – чесно обговорити це з партнером. Й бути готовим попросити про психологічну і фізичну підтримку.

Емоції тата чи партнера по пологах – безмежна вдячність жінці, полегшення від розуміння що мама та маля живі, злість на ситуацію та себе і страх за майбутнє – адже сильні люди не люблять відчувати себе безпорадними – а під час пологів ти маєш довіряти та спостерігати. Фізично вплинути на процес можливості немає. Щоб не звалитись в безпорадність та відчай тут краще за все зайняти себе ділом. У вас вже все готово до приїзду малюка додому? Якщо так – питаємо кохану – чим я зараз буду тобі найбільше корисним? Принести їжу? Прибрати? Покликати лікаря? Знайти нічну няню або помічницю по дому? Поносити малюка і дати поспати? І спокійно зробити саме те, про що вона попросила.

І не дай боже вам поїхати з пологового якщо вона просила залишитись… Ви ж сильні, і бігти від складної ситуації – це не про вас, правда?

Тож всі учасники процесу у стресі та втомлені. Але ж ви читали що має відразу накрити щастям. І до всього цього емоційного коктейлю додається відчуття провини – я погана мати, я поганий батько. Тут знов таки потрібно зупинитись і чесно проговорити з партнером свої відчуття. Єдиний постулат на все ваше подальше життя –  ви найкращі батьки для найкращої дитини! Так було і буде! Просто вам всім потрібен час, відпочинок і підтримка. І хоч діти такі створіння, що відпочивати з ними те ще той квест, у вас все вийде!

Оце все вищеописане – вкладається у термін – “післяпологова ”туга” – меланхолія (baby blues)”. Це емоційна гойдалка – від ейфорії й до розпачу і вони бувають у 50-60% мам та у 20-30% партнерів по народженню дитини. Тож – спокійно, ви не одні й у вас все вийде.

Червоні прапорці. Післяпологова депресія та післяпологовий психоз.

Післяпологова (постнатальна) депресія (англ. Postpartum depression, PPD) — психічний розлад що розвивається у близько 15% жінок, пов’язаний з народженням дитини, в період від 1 тижня до 1 місяця після пологів. Післяпологовий психоз як гостра форма післяпологової депресії вражає 1-2 жінок із 1000.0.

Депресія, якщо вона виникає, приходить протягом перших 6 тижнів по пологах. Як правило – в перші дні.

Основна різниця – якщо післяпологова туга потребує підтримки та часу, депресія потребує підтримки, часу та медикаментозного лікування.

Отож, якщо у вас, чи вашої половинки протягом перших тижнів по пологах виникають:

• Короткочасні зниження настрою з тривогою, страхами, відчуттям безнадії, байдужістю і ворожістю до дитини
• Порушення сну (неможливість заснути навіть тоді коли є можливість)
• Загальне виснаження, відмова від їжі чи навпаки надмірний апетит
• Порушення соціальної поведінки – відмова від спілкування, замкненість, постійна незадоволеність всім (навіть тим, що раніше радувало)
• Суїцидальні думки (зверніть увагу – вони можуть бути замаскованими! наприклад жінка може говорити – ну нічого, ти й без мене справишся… може бути постійний частий плач без причини)
• Страхи. Тут можуть бути думки про заподіяння шкоди як собі, так і малюку. Страх, що ці думки можуть стати правдою призводить до того, що мама починає уникати малюка, перестає доглядати за ним, годувати його.

Ці симптоми – вже навіть не тривожні дзвіночки. Вони прямо вказують на категоричну необхідність звернутись до лікаря!

Для самодіагностики можна використовувати шкали депресії – наприклад ось цю, однак пам’ятайте, що остаточний діагноз встановлює лікар.

Зверніть увагу – прийом певних препаратів антидепресантів можливий під час лактації. Але підбір та дозування виконує лікар.

І ще. Не відтягуйте звернення до лікарів, будь ласка. Чим раніше буде призначене адекватне лікування – тим швидше все минеться.

По проходженню перших післяпологових “емоційних гойдалок”, на 2-3 тижні життя дитини приходить перше виснаження. Нестача сну + щоденна дріб’язкова рутина + відсутність звичних радощів + підвищена відповідальність = хронічний стрес. І, до речі, він може бути як у чоловіків, так і у жінок.

Що робити?

1. Озвучувати свої відчуття. Повірте, навіть найчутливіші партнери не завжди на 100% вгадують відчуття один одного. Краще скажіть.

• я трохи розлючена. тож зроби мені чай і 10 хвилин не чіпай.
• я вмираю від втоми, я нічого не розумію з того що ти говориш. Посплю – поговоримо.
• я занадто гостро стала на все реагувати. Не вживай, будь ласка слів “пишечка” чи “кругляшок”.
• мені страшно, зателефонуймо лікарю.
• я ніколи не купав дитину, мені страшно. Давай цей раз разом, а далі я сам.
• я не знаю що з ним робити коли він кричить. Дай чітку інструкцію – соска, підгузок, пелюшка, на живіт, покатались у візочку – якщо не вийшло довше 40 хв – будити тебе?

2. Навчитися просити допомоги. А хіба так не видно? Ні, не видно! Озвучуйте. Формулюйте максимально чітко.

• я відчуваю що сама не справляюсь. Я можу перевдягнути та погодувати дитину – а потім ти вкладеш його спати?
• будь ласка, я не встигаю попрати та попрасувати речі. Ти зможеш мені допомогти?
• мені не вистачає сну. Подумаймо, може на денний час взяти помічницю – хай гуляє 2-3 години, а я зможу поспати?

3. Розподіляти рутинні обов’язки. Немає чоловічих чи жіночих справ. Вони ваші спільні. І догляд за дитиною – теж спільний.

• домовмося, за що я відповідаю. Я купую продукти та готую – ти про це не думаєш.

Зазвичай перші зриваються мами. Наприклад, автор цього тексту закатала чоловіку істерику, бо сміттєве відро було не того кольору! Реальна причина – втома. Коли вже буде легше?

Партнери “здаються” ближче до 2 місяця (ну, я ж стільки старався – де моя нагорода?). Легше не буде, але ви втягнетесь. Дитина – це праця. Щоденна і непроста.

Не чекайте нагороди. Живіть моментом. Вашій дитині тільки один раз в житті буде 2 місяці, потім рік, три.

Говорити один з одним це важливо і можливо. Приймати сумісні рішення виходячи з життєвих пріоритетів це необхідно і круто, вам сподобається. Просити про допомогу – це нормально. Пропонувати допомогу – нормально. Приймати допомогу – це ще більш нормально. Тим більше зараз, коли від вашого самопочуття залежить життя вашої дитини.

Але емоції емоціями, а догляд за новонародженим продовжується!

Дуже важливо розуміти, що вагітність, пологи та поява дитини перевертають наш світогляд з ніг на голову, але цілком реально вписати все це у своє звичне життя. Так, адаптувати, скоригувати, якусь активність трохи скоротити, але продовжувати займатися своїми улюбленими справами, працювати, волонтерити тощо. Абсолютно необов’язково випадати з життя на 2-3 роки. Одразу попереджаємо: ідеального сценарію не існує! Новоспечена мама (в більшому ступеню, але й тато теж) матиме відчуття провини через “перегин” в бік догляду за дитиною або роботою. Це – НОРМАЛЬНО! У добі лише 24 години, а нам ще треба іноді їсти, спати, ходити в туалет та відпочивати. Тому абсолютно правильно й чесно мати помічників, щось відкладати на потім і навіть бути “інста-батьками”. З дитиною можна подорожувати, працювати, читати лекції тощо. До речі, каву теж можна пити. І їсти смаколики. Про це –  в наступних текстах.

 

Інформацію підготували:

• Педіатр Анастасія Барзилович
• Педіатр та дитячий гастроентеролог Ганна Гіленко